Михайло Нечай (1919-1995) - письменник, член Спілки письменників УРСР (1959).
Михайло Потапович Нечай народився 8 листопада 1919 року в селі Володимирівці на Катеринославщині в сім’ї хліборобів. Протягом 1935-1936 років навчався в 10 класі Межівської середньої школи, а згодом, у 1936-1937 роках, працював відповідальним секретарем районної газети «Зірка». Ще в юнацькі роки Михайло почав писати вірші та публікувати їх у місцевій пресі. У 1938 році Нечай вступив на філологічний факультет Дніпропетровського державного університету, який успішно закінчив у 1941 році. Під час навчання він активно відвідував літературні вечори в редакції газети «Зоря».
Михайло Потапович Нечай - учасник Другої світової війни, старший лейтенант. У 1941-1947 роках служив політпрацівником у Військово-морському флоті на Балтійському та Тихоокеанському флотах. У 1944 році був секретарем флотських газет «На рубеже» та «Боевая вахта», а згодом викладав на Військово-політичних курсах. За службу та літературну діяльність нагороджений орденами й медалями.
У 1948 році письменник повернувся до Дніпропетровська. Протягом 1948-1956 років він очолював відділ сільського господарства в обласній газеті «Зоря», а з 1956 по 1960 рік обіймав посаду відповідального секретаря цього видання. 24 грудня 1959 року його прийняли до Спілки письменників України. Наступні шість років працював відповідальним секретарем Дніпропетровського відділення СПУ, а з 1966 року повністю присвятив себе творчій діяльності.
Головний доробок прозаїка Михайла Нечая становлять романи, нариси та новели. Уся творчість Михайла Потаповича нерозривно пов'язана із селом, його жителями та проблемами. Це чітко простежується у творах «Біля річки Степової», «Вірність», «Діти землі», «Людина живе любов’ю», «Небо душі твоєї» та «Пора весняних днів» (або «Пора чарівних снів»). Перша збірка його нарисів - «Біля річки степової» - вийшла друком 1957 року. У наступні роки побачили світ інші повісті та романи письменника. Зокрема, повість «Пора весняних снів» має автобіографічний характер. Це лірична розповідь про дитинство та юність селянського хлопчика Михайла Лісняка. Через долю головного героя автор відтворює життя українського села 1920–1930-х років.
Художньо-історична проза письменника представлена романом «Східний бастіон». Головною історико-романною хронікою митця стала тетралогія «Любов і пам’ять», над якою він працював протягом усього творчого шляху. Цей художній літопис охоплює період від початку 20-х до 70-х років XX століття. Вічна тема батьків і дітей, а також складні духовні проблеми порушуються в його відомому романі «Людина живе любов’ю».
Герої цих творів - прості, чесні, сміливі й працелюбні люди, які повсякчас відстоюють справедливість, правду, мир і доброчесність. Провідне місце в емоційній палітрі автора посідають любов до людини, природи й батьківщини, а також глибока віра в світле майбутнє. Письменницькій манері митця притаманні увага до деталей, виразна образність, фольклорні мотиви та щирість оповіді. Водночас його творам властиві майже документальна достовірність, використання реальних життєвих фактів і глибокий психологізм у змалюванні характерів.
Михайло Потапович Нечай помер 19 січня 1995 року.