Михайло Олександрович Кокін (1921-2009), художник, член Національної спілки художників України, Заслужений художник України (1976), Народний художник України (2001).
Михайло Олександрович Кокін народився 16 липня 1921 року в Катеринославі. Любов до мистецтва проявилася ще в дитинстві. У дванадцятирічному віці він почав займатися в художній студії Палацу піонерів, якою керував відомий художник Володимир Дев'ятнін. Саме він першим помітив талант хлопця й став його наставником. Сьогодні близько двохсот творів Дев'ятніна зберігаються у фондах Дніпровського художнього музею.
У 1937 році Михайло Кокін вступив до Дніпропетровського художнього училища, однак завершити навчання завадила Друга світова війна. Він пройшов фронтовими дорогами, був поранений і нагороджений бойовими відзнаками.
Після повернення до Дніпропетровська у 1947 році Кокін закінчив художнє училище, де навчався у майстерні Михайла Паніна - учня Іллі Рєпіна. У 1954 році він завершив навчання в Київському державному художньому інституті. Його викладачами були Георгій Меліхов, Олексій Григор'єв та Василь Костецький. Дипломна робота молодого митця була відзначена золотою медаллю Першої Всесоюзної виставки дипломних робіт.
Після закінчення інституту художникові пропонували залишитися працювати в Києві, однак він свідомо повернувся до рідного Дніпропетровська. Із 1958 року був членом Національної спілки художників України. Упродовж 1965–1987 років працював головним художником Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату, а згодом повністю присвятив себе творчості. За життя митець створив близько трьох тисяч живописних полотен.
До мистецтва Михайло Кокін прийшов уже сформованою особистістю. Його творчість вирізняється щирою любов'ю до України, захопленням красою природи та глибоким інтересом до людини. Художник працював у жанрах портрета, пейзажу, натюрморту та тематичної картини.
Серед найвідоміших творів митця: «Як упав же він з коня», «У дорозі», «Покоління», «Над Дніпром», «Мій друг - підводник», «Бетонниця Н. Ізрамцева», «Весна», «Літо», «Гурзуф», «Моя криниця», «Айстри», «Весняний Крим», «Калина червона», «Натюрморт із кавуном», «Соняшники», «Гладіолуси», «Риби», «Бузок», а також портрети художника Михайла Паніна, героїв війни Олексія Федорова та Івана Андзаурова. Особливе місце у творчій спадщині художника посідає цикл «Україно моя!» (1959–2003), у якому він оспівував красу української природи, історії та духовності. Хоча Кокін багато подорожував і писав пейзажі Кавказу, Криму, Чукотки, Франції та інших країн, саме Україна залишалася головним джерелом його натхнення.
У жанрових творах М. Кокін запобігає прямого тлумачення важливих подій із життя людського, вони в певній мірі метафоричні, з певною символікою, навіть тяжіють до філософського мислення. При усій синтетичності таланту митця, при всіх його вдачах у портретному та жанровому живописі, безумовно найяскравіше його індивідуальність розкривається у пейзажах. Їх «географічна» амплітуда простягалася від Чукотки до Парижа, але особливе місце в його серці займало село Єгорине на берегах Орелі.
Його пейзажі відображають мінливу красу природи: весняні розливи річок, перші проліски, буяння садів, золоті лани, осіннє різнобарв'я. Не менш майстерно художник працював і в жанрі марини, тонко передаючи рух морських хвиль, гру світла на воді та мінливість морської стихії.
В останні десятиліття життя живопис Михайла Кокіна став ще більш світлим і колористично насиченим. Цьому сприяли творча атмосфера улюбленого Єгориного та численні поїздки до Парижа, де художник знайомився з творчістю французьких імпресіоністів. Французькі мистецтвознавці навіть називали його «українським імпресіоністом».
Особливе місце у спадщині митця посідають натюрморти. Іриси, бузок, троянди, півонії, соняшники, фрукти й ягоди на його полотнах ніби випромінюють світло та життєву енергію, утверджуючи головне творче кредо художника: «Життя прекрасне».
Михайло Кокін був активним учасником мистецького життя України. З 1947 року він брав участь в обласних художніх виставках, із 1954 року - у всесоюзних, а з 1957 року — у всеукраїнських. Його персональні виставки проходили у Дніпропетровську (1959, 1972, 1978, 1981, 1985, 1991, 2001, 2008), Києві (1959, 1962, 1985, а також посмертні у 2010–2011 роках) і Кривому Розі (1987).
У 1976 році Михайлу Кокіну було присвоєно почесне звання Заслужений художник України, а у 2001 році - Народний художник України.
Михайло Олександрович приймав участь у обласних мистецьких виставках з 1947 року, всеукраїнських – 1957 та всесоюзних – 1954. Персональні виставки відбулись у Дніпропетровську (1959, 1972, 1978, 1981, 1985, 1991, 2001, 2008), Києві (1959, 1962, 1985; посмертні 2010–11), Кривому Розі (1987).
Михайлу Олександровичу Кокіну у 1976 році присвоєно звання Заслужений художник України, а в 2001 році – Народний художник України.
Твори митця зберігаються у Дніпровському художньому музеї, Дніпровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького, художніх музеях Чернігова, Кам'янця-Подільського, Національному заповіднику «Тарасова гора» в Каневі, а також у приватних колекціях Франції, Іспанії, Канади, США та інших країн.
Михайло Олександрович Кокін помер 22 червня 2009 року, залишивши по собі багату мистецьку спадщину. Його полотна й сьогодні зачаровують глядачів глибокою любов'ю до української землі, світлом, кольором і щирою вірою в красу життя.